Не спит горящая звезда
И никогда не отдыхает,
Хоть ее свет через года
К нам с запозданьем долетает.
И принимая этот свет,
Что нас не жжет сквозь расстоянья,
Мы отражаемся в ответ
Теплом к другим, любовью, знаньем.
Мы горячи, покуда свет
Мы принимаем, отражая,
И остываем, когда - нет,
Не отражая, поглощаем,
Не отдавая никому,
И никому от нас нет толку, -
Задуй горящую звезду
И положи ее на полку.
И на себе ее замкнув,
Мы постепенно холодеем
И превращаемся в Луну,
И только светим, но не греем.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
