Я стою на краю обрыва его дна не видать сейчас,
и какая-то темная сила увлекает грешника взглянь.
там внутри так прекрасно уютно,зелень радует сердца глаз
А вокруг все сплошное распутство,не осудит никто сейчас.
Он шагнул,оказалась пропость,он летит только к ужасу вниз,
Сердце стонет,оно раскрылось и не хочет в аду сгореть,
И тогда закричал он:"Боже,помоги извлеки из рва,
и увидел пронзенные руки,извлекающие из огня,
И увидел он крест Голгофы,побежал и к нему приник,
Он увидел рваные раны,светлый образ в очах возник.
Вспомнил час,когда мама молилась,говорила Христа прими,
Ты сейчас уж в земле дорогая я купаюсь в Его любви
Знаю это твои молитвы,помогли мне Христа обрести,
Знаю любит меня Всевышний,помнит слезы твои в ночи.
Так молитесь за ближних мамы,
Возносите молитвы Тому,Кто сидит одеснуя Славы,
Отдавайте детей Ему,отрывайте мужей от сердца,
и несите на крыльях любви,Он любовью их раны излечит.
и им скажет:"дети Мои"
Комментарий автора: Это одно из ранних стихотворений,написанное из слов свидетельства.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
